На перший погляд вони дуже різні зовнішністю і характером, але є те, що їх сильно об’єднує – це любов до рідної держави і бажання прогнати ворога з Української землі.
Жмеринчанин Олексій Рялеба та львів’янин Ярослав Аміт – молодші сержанти, бойові інструктори, які в рядах добровольців відбивали наступ на Київ, Сумщину, Чернігівщину, відчули на собі все пекло війни на Донеччині, отримали поранення в Бахмуті, і повернулись на бойові позиції, щоб ділитись досвідом із молодими бійцями.
Із Українського добровольчого батальйону вступили у ряди Сил спеціальних операцій ЗСУ, а згодом тримали позиції в рядах мінометників та піхотинців.
Історію Олексія Рялеби ми розповідали на сторінках «Жмеринської газети», коли він проходив лікування та реабілітацію, а тепер хочемо розповісти про дружбу з Ярославом, який після знайомства з жмеринчанином дуже сильно полюбив місто Вінницю та Жмеринку. Як каже військовий: за зелені паркові зони, фонтани та неймовірних людей, які тут живуть.
Про все детально — у нашому відеосюжеті
Майдан загартував: я повністю відданий своїй державі і свому народу
Ярослав виріс без батька і матері, виховувався у Будинку-інтернаті, і став справжнім патріотом рідної України. Його боротьба розпочалась на Майдані під час Революції Гідності. За бойовий характер і відвагу вже тоді отримав свій позивний – «Шахід».
«Майдан мене загартував. Я відданий своїй державі і своєму народу. Мене загартовували хлопці-патріоти, тому я так довго тримався на Майдані. Коли відбивали штурм КМДА, лили водою в мороз по беркуту, а потім застосували «коктейлі молотова» біля стадіону «Динамо». Коли я кидав коктейль, в мене трохи загорівся рукав, і в той момент, за мою зовнішність хлопці назвали мене «Шахітом», – розповідає Ярослав.
За кожним словом у розмові хлопці жартують, часом гумор навіть іронічний. Кажуть, без жартів на війні дуже складно. Навіть на бойових позиціях під час обстрілів гумор та самоіронія допомагають бути сильними.
– Я вибачаюсь, пане Головнокомандуючий, можете мене штрафанути, пробігав я в Бахмуті без каски. Нас штурмують, 7 метрів контактні бої, з посмішкою розповідає Ярослав.
– Я його побачив і кажу: Одягни каску! зазначає Ярослав.
– Я спішив, сказав «добре» і побіг далі на свою позицію. Потім бачу, лежить каска, і я її все-таки вдягнув.
– Це щоб я не доставав, акцентує Ярослав.
– Ну і потім приліт… Я трьохсотий (поранення).
– Виходить, каска врятувала життя? цікавимось.
– Ну так…
– І знаєш, що він мені сказав? крізь сміх запитує в нас Ярослав.
– Це ти наврочив! (ред. і знову сміються).
І хоча хлопці жартують, що не одягнули каску чи зняли бронежилет, у відповідальний момент, коли потрібно було врятувати життя побратима, їхня реакція була миттєвою.
