Фото: Фото Жмеринка.City
Вона все життя пише вірші, перекладає улюблені романси на українську та примножує культурну спадщину: 12 вересня жмеринчанка Олена Кретова відзначає 85-літній ювілей. З нагоди свята знайомимо читачів із життєвим та творчим шляхом талановитої жмеринчанки.
Олена Юхимівна Кретова (Лібман) народилася у вересні 1939 року у місті Жмеринка. Навчалась у Жмеринській середній школі №55. Навчалась добре. Школа в ті часи також була українською. Через багато років, з нагоди зустрічі колишніх однокласників будуть написані такі рядки:
Однокласникам
Розпрощалися ми на шкільному порозі,
Коли дзвоник останній для нас пролунав.
І пішов кожен з нас по окремій дорозі,
Бо свій шлях у житті лише сам обирав.
Не завжди відчували ми посмішки долі,
Не завжди були легкими наші шляхи.
Срібним інеєм вкрили вони наші скроні,
А літа пролітали, неначе птахи.
І, бувало, коли ми долали незгоди,
З легким сумом тоді споминали не раз
Безтурботне життя і веселі пригоди
тих щасливих років. І десятий наш клас…
Випускники СШ № 55 1957 року
Після закінчення школи Олена вступила до Одеського технологічного інституту, де успішно навчалась. Саме там розвинулися її поетичні здібності. Та через вроджену скромність дівчини мало хто, крім однокурсників, знав про це. А далі – Олена закінчила навчання, багато працювала, вийшла заміж, народила і виховала разом з чоловіком Миколою трьох доньок.
Поезію залишила десь у глибині душі, на багато років. А та довго чекала – і таки проросла з серця гарним словом, світлими рядками, великою любов’ю до людей і до життя.
ВИНОГРАДНА КІСТОЧКА
Виноградную кісточку в теплую землю зарию.
І лозу поцілую, і стиглії грона зірву.
І з любов'ю у серці я стіл своїм друзям накрию.
А інакше навіщо на вічній Землі цій живу?
Нумо сходьтеся, друзі мої, на моє пригощЕння
І скажіть мені прямо в лице, ким я є наяву.
Цар небесний пошле мені прОщення за прегрішЕння.
А інакше навіщо на вічній Землі цій живу?
В своЇм темно-червонім для мене співатиме Далі.
В чорно-білім своЇм перед нею схилю я главу.
І заслухаюсь я, і помру від любові й печалі.
А інакше навіщо на вічній Землі цій живу?
І коли присмерк клубами вже у кутки залітає,
У очах в мене хай знов і знов пропливуть наяву
Білий буйвол і синій орел, і форель золотая.
А інакше навіщо на вічній Землі цій живу?
Ранні вірші Олени Юхимівни були написані російською мовою. Але вже багато років вона пише українською – для рідних, друзів, і просто для душі
Останнім часом Олена Кретова захопилася перекладами. Слухає пісні, багато з яких виконувались і українськими співаками, але російською мовою. І от з’явилося бажання – почути їх українською. Серед перекладених нею є пісні далекої юності, пісні 70-х, 80-х років, і сучасні пісні.
СНІГ КРУЖЛЯЄ
Такого снігопаду, такого снігопаду
давно не пам'ятають ці місця.
А сніг не знав і падав, а сніг не знав і падав.
Здавалося, що цьому не буде вже кінця.
Приспів
Сніг кружляє, літає, літає
І порошею клубить.
Замітає зима, замітає,
що було і ще болить.
На випалий, на білий, на випалий, на білий,
на чистий цей і невагомий сніг
лягає як на килим, лягає, як на килим,
легкий і несміливий, на твій так схожий слід.
Приспів
Розкинуться простори, розкинуться простори
і до зорі ранкової сягнуть.
І вірю я, що скоро, і вірю я, що скоро
твої сліди по снігу до тебе приведуть.
Є така крилата фраза «Української має бути більше!» І ще один відомий вислів «Робіть те, що ви можете, тим, що ви маєте, там, де ви є» (Т.Рузвельт).
Обидва ці вислови – про натхненну творчу роботу, що її проводить для своєї країни і для своєї душі звичайна, скромна жінка, Олена Юхимівна Кретова.
Від щирого серця вітаємо Олену Юхимівну з поважним ювілеєм і зичимо міцного здоров'я та оптимізму, родинного тепла, достатку, довгих років здорового та мирного життя, поваги оточуючих, добрих людей поруч, радості душі і сімейного щастя, втіхи на серце та міцної любові рідних!
Ще кілька поезій з творчого доробку Олени Кретової
СТАРИЙ КЛЕН
Старий клен, старий клен знову стукає у скло,
на прогулянку нас хоче запросити.
Ну чому, ну чому на душі відчув тепло?
Та тому, що мрію я тебе зустріти.
Ну чому, ну чому на душі відчув тепло?
Та тому, що мрію я тебе зустріти.
Снігопад, снігопад припинився майже враз,
ніби знов весна до нас вже повернулась.
Ну чому, ну чому в мене все тепер гаразд?
Та тому, що ти до мене посміхнулась.
Ну чому, ну чому в мене все тепер гаразд?
Та тому, що ти до мене посміхнулась.
Подивись, подивись, подивись на небозвід,
Як же сяє він безхмарно і як чисто.
Чом гармонь, чом гармонь так заливчасто звучить?
Та тому, що хтось кохає гармоніста.
Чом гармонь, чом гармонь так заливчасто звучить?
Та тому, що хтось кохає гармоніста.
ДОРОЖНА ПІСНЯ
Вітер за кабіною з хмарою пилу,
зліва — поворот, попереду — затор.
Якось вже дотягне останнюю милю
твій надійний друг і товариш, мотор.
Не страшні тобі ні дощ, ні мряка,
гострий поворот і спуск крутий.
Щоби не прийшлось коханій плакать,
ти міцніш баранку тримай, водій.
Хай пропахли руки дощем і бензином,
посріблила скроні твої сивина.
Радо зустрічать тебе разом із сином
вийде на узбіччя кохана жона.
Не страшні тобі ні дощ, ні мряка,
гострий поворот і спуск крутий.
Щоби не прийшлось коханій плакать,
ти міцніш баранку тримай, водій.
А дорога сірою стрічкою в'ється,
заливає дощ оглядове вікно.
Хай твій ваговоз через бурю проб'ється.
Хочу я, водій, щоб тобі повезлО,
БІЛА АКАЦІЯ
Цілую ніч соловей нам наспівував.
Місто мовчало у цей пізній час.
Грона духмяні акації білої
ніч усю зводили з розуму нас.
Парк був омитий веснЯними зливами.
В темних ярах все стояло в воді.
Боже, якими ж були ми наївними,
юними зовсім були ми тоді.
Весни промчали, зробивши нас сивими.
Де чистота гілочок цих живих?
Тільки зима та хурделиця білая
нам нагадає сьогодні про них.
В час, як дме вітер з шаленою силою,
з тугою знов відчуватиму я:
грона духмяні акації білої
теж неповторні, як юність моя.
КОЛИ ЦВІЛИ САДИ
Дурманом дивним віяло, коли цвіли сади,
коли в коханні ввечері мені зізнався ти.
Дурманом дивним віяло від тих чарівних слів.
Повірила, повірила всьомУ, що говорив.
Приспів
Один раз в рік сади цвітуть,
весну кохання раз лиш ждуть.
Всього один — єдиний раз
цвітуть сади в душі у нас,
один лиш раз, один лиш раз.
А зорі тихо падали, коли цвіли сади.
Майбутнє вже загадував, чекав весілля ти.
Очей своїх закоханих вже не ховала я,
сліз радості непроханих — і матінка моя.
Приспів
І сукня шилась білая, коли ще сад наш цвів.
Та що змогла вже вдіять я, як іншу ти зустрів?
Вродлива і сміливая дорогу перейшла.
Як вишня скоростиглая, любов її була.
Приспів
СНІГОПАД
Я не встигла ще випити всю свою осінь,
та стоїть снігопад біля моїх воріт.
Він надії мої, як дороги, заносить
і закрити грозить угорі небозвід.
Приспів
Снігопад, снігопад, не мети ще на коси,
в мої двері не стукай, навкруг не кружляй.
Снігопад, снігопад, коли жінка так просить,
літо бабине ще квапить не поспішай.
Не спіши, снігопад, я іще не готова.
Мою душу іще ти не встиг замутить.
Непролитую біль лебединого слова
не тобі, а йому хочу я присвятить.
Приспів
Я іще розіб'юсь об твою неминучість.
Голуба заметіль запорошить мій дім.
Снігопад, снігопад не засніж мою чуйність,
не торкайся душі ти крилом крижаним.
Приспів
ЗНАЮ, МИЛИЙ
Знаю, що з тобою, милий мій.
Загубив себе ти, загубив.
Ти покинув берег рідний свій,
а на інший так і не доплив.
Приспів
А без мене тобі, любий мій,
земля мала, як острів.
А без мене тобі, любий мій,
летіть з одним крилом.
Ти шукай себе, коханий мій,
хоча це так не просто.
Ти знайди себе, коханий мій,
і знов будем разОм.
Вже тебе не раз спасала я.
Більш не можу, ніде сили брать.
Та в душі з надією щодня
стану на цім березі чекать.
Приспів
ХАТА З ВІКНАМИ В САД
Хата з вікнами в сад, там де мати чекає,
де качала мене, колискову співа.
Хату з вікнами в сад вперто так замітає
золотий листопАд і зима снігова.
Хату з вікнами в сад вперто так замітає
золотий листопАд і зима снігова.
Я сюди повернУсь, може, надто запізно.
Запах яблунь п'янкий вітром вже принеслО.
Хата з вікнами в сад, може снишся ти дійсно,
в тім далекім краю, де на знос все пішло.
Хата з вікнами в сад, може снишся ти дійсно,
в тім далекім краю, де на знос все пішло.
Все на знос — хата й сад, і любов, і печалі,
навіть хвіртка в саду й огорожа в імлі.
Хата з вікнами в сад та невже ж відлунали
тії звуки, що так душу ранять мені?
Хата з вікнами в сад та невже ж відлунали
тії звуки, що так душу ранять мені?
Хата з вікнами в сад, там де мати чекає,
де качала мене, колискову співа.
Хату з вікнами в сад вперто так замітає
золотий листопад і зима снігова.
Хату з вікнами в сад вперто так замітає
золотий листопад і зима снігова.
ЖУРАВЛІ ВІДЛЕТІЛИ
У далекі краї журавлі восени відлітали
за ліси, за поля, які взимку сніги замітали.
Та летіть журавлям, та летіть журавлям вже несила.
І у лісі вся зграя вночі на галявину сіла.
А на ранок здійнялись в повітря, щоб далі летіти.
Лиш один залишився самотньо по лісу бродити.
Він кричав їм услід: "Поможіть, поможіть мені, братці,
Я не маю вже сил, я не зможу в повітря підняться."
І спустились вони помогти вже присталому брату.
Хоча знали, як тяжко буде їм цей шлях подолати.
ПіднялАсь в небеса журавлів білокрилая зграя
і понесла його до далекого теплого краю.
Та буває в житті у людей, що відстануть від зграї.
Хоча добре ми знаєм, що дружба законів не має,
але доля тоді почина шуткувать і сміятись.
Друзі вас обійдУть і ніхто не поможе піднятись.
