Продовжуємо розповідати читачам про нервову анорексію. Початок статті читайте за цим посиланням.
Фактично протягом цілих століть пропагувався тренд худорлявості, стрункості, підтягнутого тіла. І лише відносно недавно різні типи фігур почали вважатися нормальними.
Зараз 2024 рік. 14 років мода не така вимоглива до людей. 14 років проти століть ідеї худорлявості. За такий короткий проміжок часу неможливо повністю викорінити хворобливу ідею, нав’язану маркетинговими компаніями і бізнесменами. Нормальними усі фігури вважаються лише формально. У соціальних мережах все одно викладають фото “ідеальних” фігур і пропагують різні типи дієт.
Як проявляється анорексія?
Як розглядають анорексію у психології?
Ірина Немашкало, яка вже 8 років працює психологом з РХП (розладами харчової поведінки) ділиться своїми професійними знаннями та досвідом щодо анорексії.
Про поведінку хворих пацієнток
- Якщо говорити про контакт зі світом і середовищем, тобто з іншими людьми, то пацієнтки з анорексією поводять себе точно так як і в контакті з їжею. Тобто вони не підпускають інших людей близько. Їм складно приймати щось від людини. Прям пропускати в себе. Наприклад, якусь підтримку, добре ставлення просто за те, що вони є як людина в цьому світі. Зазвичай вони віддалені і мало з ким контактують, мало з ким мають близькі стосунки. Їхнє коло спілкування дуже обмежене. Зазвичай це через те, що колись досвід контактування був дуже болючий або, можливо, пустий. Тобто людина і була поруч якась значуща, дорога, але вона була пустою, тобто не приносила нічого такого поживного. Або навпаки, її було занадто багато, цієї присутності іншої людини поруч. Тобто хвора на анорексію, у переносному значенні, перегодовувала себе цією людиною.
- Наприклад, мама. Вона говорила “ти мусиш робити оце” “ти нікчема” ,”ти нумо ще трошки схудни”,”подивися що ти робиш, а що інші роблять”. Тобто якимись своїми словами, установками, наративами, вона годувала свою дитину. І цих настанов було настільки забагато, що відмова від їжі – це як такий міні-протест. Хвора на анорексію може думати: “Ну все, я більше нікого не підпущу до себе, тому що я настільки вже наїлася і переїла цього, що мені вже достатньо.
- Тому близького контакту такі люди зазвичай уникають, навіть коли є така можливість. У них виникає дуже багато тривоги в цьому близькому контакті. Вони відчувають, що людям потрібні лише як функція. Вони не можуть бути цікаві просто як людина. Хворі на анорексію вважають себе нікчемними, ні на що не здатними, жахливими людьми. Їм складно повірити в те, що люди можуть просто щиро цікавитися ними, захоплюватися, любити, хотіти бути поруч і контактувати.
Як сприймають навколишній світ?
- Навколишній світ вони сприймають не вороже, але з певним острахом. Їм страшно, дуже тривожно. Вони намагаються уникати цього навколишнього світу і взагалі будь-яких контактів. Тобто вони залишаються один на один зі своєю хворобою, з таким внутрішнім голосом оцього величезного критика, який їм постійно каже, що з ними не так і що їм треба в собі покращити. І через цей голос дуже складно чути навколишній світ. Їм водночас хочеться контактувати, хочеться зближуватися з людьми, але цей голос говорить про те, що з тобою щось не так.
- І, звичайно, оскільки цей внутрішній критик з ними давніше, аніж якийсь навколишній світ, то вони довіряють більше цьому голосу аніж людям, які говорять: “Слухай, пішли зі мною сюди, ти цікава, я хочу з тобою поспілкуватися. Я ставлюся з повагою до твоїх кордонів, я не хочу їх порушувати, ти мені просто цікава як людина. Ось ти щось там таке робиш, що мене зацікавлює, хвилює в тобі і притягує до тебе.”
І їм складно в це вірити, бо є внутрішній голос, який просто розносить вщент будь- які слова людей, знецінює. Цей голос ніби повертає їх в те безпечне місце і каже: “Ні-ні, пішли звідси, бо ти знаєш, що вони брешуть тобі. Вони тобі брешуть, бо насправді ти не така. Ти ж знаєш, що ти недостойна цього, ти нікчемна, ти жахлива,ти бридка , ти взагалі сьогодні скільки з’їла їжі? А могла би й менше. А є люди, які менше їдять. А ти сьогодні відпрацювала? А ти находила кроки? Скільки – 10 тис? І в тебе не болить серце? Хм, тоді могла і 20 тис находити.”
Це цитати голосів внутрішніх, які просто руйнують людину зсередини. Людина сам на сам залишається з ними. І це така пастка – чим більше людина залишається один на один з цим, тим більше анорексія корінням проростає в їхню структуру.”
Про сприйняття тіла
- Зазвичай у них розвивається дисморфофобія. Це такий вид неврозу, при якому пацієнти надзвичайно зациклені на будь-яких дефектах, недоліках свого тіла. Вони не можуть адекватно бачити і сприймати об’єми свого тіла. Коли вони, наприклад, бачать дверний проріз, їм здається, що вони там не пройдуть. А коли вони проходять, то потім стається такий десонанс- “як? Воно ж таке маленьке. Як я пройшла там?”
- Тобто вони не можуть адекватно сприймати своє тіло. Їм постійно здається, що треба схуднути ще на два кілограми і тоді ще на три, і тоді точно все буде добре. І, звичайно, при РХП схуднення не допоможе. При будь-яких розладах- хоч при компульсивних переїданнях, хоч при булімії, хоч при анорексії. Схуднення не допоможе, тому що постійно буде недостатньо.
- Сигнали свого тіла, такі як втома, тахікардія, погані аналізи, випадіння волосся, ламкість нігтів, тьмяність шкіри, поганий сон, постійний голод, головокружіння, втрата свідомості – це сприймається як таке щось ” о, а я все одно виграю, мені так погано, а я все одно щось роблю.” Це як якісь виклики можуть сприйматися. І зазвичай такі сигнали ігноруються до того моменту, поки не буде відчуття якогось дна.
- У когось відчуття дна настає після трьох втрат свідомості. У когось відчуття дна настає після стаціонару, коли просто швидка вже на вулиці забирає людину і дивиться на її вагу і тіло, запитуючи:”А ви їсте взагалі?” І тоді людина може зрозуміти, що щось з нею не так. Бо є історії ,коли, наприклад, людину з анорексією багато людей оточують, і всі хочуть нагодувати, а є, навпаки, коли немає поруч нікого і ніхто не звертає на це уваги. І їй здається, що все окей.” Це нормально, що я так не їм, мабуть всі так роблять, якщо ніхто мені не каже, що зверни на себе увагу, погодуй себе, подоглядай за собою, попіклуйся про себе, прояви якусь любов до себе,”- думають люди з анорексією.
- Тіло сприймається просто як якись інструмент, за допомогою якого можна себе гвалтувати, ніби як робити собі боляче, придумувати собі якісь виклики, марафони, щоб відчувати ось цю постійну напругу. “Бо якщо я розслаблюся, то це дуже погано, цього робити не можна. Бо є якись досвід, що коли я розслабляюся, то там може ще більше прилетіти і буде вдвічі боляче,”- вважають пацієнти.”
Ставлення до лікування
- Оскільки такі клієнти дуже потихеньку підпускають іншу людину до себе, то і лікування йде не так швидко. І навіть якщо вони звертаються за допомогою, вони ніби як повністю не віддаються цьому процесу. Вони все одно ще в супротиві: “А що такого можна зробити, щоб продовжувати худнути, але й жити?”.Зазвичай вони до останнього не вірять в серйозність свого захворювання і глибину своєї проблеми. Оскільки, знову ж таки, повертаюся: у них може розвиватися дисморфофобічний розлад. Тобто коли вони не можуть об’єктивно бачити своє тіло, вагу, сприймати стан свого здоров’я. Тому вони ніби й звертаються, але вони не до кінця хочуть йти на групову терапію, лягати на амбулаторне лікування, стаціонар, шукати клініки, бо не до кінця сприймають серйозність цієї проблеми. І плюс це лікування означає визнати що я здалася, визнати, що я слабка і що я не змогла до якоїсь ваги дійти і перебороти щось.
Теорій, як взагалі виникають розлади харчової поведінки, як вони з’являються, дуже багато. І одна із них, якої я притримуюся як бази, то це порушення первинного контакту з якимось важливим дорослим, опікуном. Зазвичай, це мама. І цей контакт з їжею – це якась спроба відіграти щось, що не вдається відіграти в стосунках з мамою. Якщо я маму не можу відкинути, то я можу відкинути їжу.
Будь-який розлад харчової поведінки – це про контактну функцію. Булімія- це також про контактну функцію, коли я наприклад хочу лишити контакт, там, де мене годують, хочу обирати його, коли мене годують чимось несмачним і кажуть: “з’їж цю тарілку супу”. Я її їм, але я не хочу зраджувати собі – я йду і блюю. Я лишаю контакт, мене тут не дістають, але одночасно з цим я піклуюсь про себе. Я позбавляюсь того, що мені не окей.
Так само і з анорексією. Тобто анорексія- це спосіб про щось сказати. Такий саме мій унікальний спосіб говорити. Це моя і захисна функція, яка мені заважає жити,обирати щось. І одночасно якийсь мій спосіб бути присутньою. Я можу бути в контакті, не підпускаючи людей. Бо колись в цьому ж близькому контакті я дуже поранилася.
І тому зазвичай прогрес в лікуванні можливий після досягнення якогось дна. І це дно для кожної людини буде різним. Головне – усвідомлювати його, переживати зі своїм терапевтом у терапії. Без психотерапевтичної допомоги це не допоможе. Самостійно неможливо вийти з будь-якого РХП.”
Як боротися з анорексією?
- Не варто використовувати медикаментозну терапію як єдиний або основний спосіб лікування. Також перед таким лікуванням рекомендується обговорити з пацієнтом побічні дії препаратів, особливо для серцево-судинної системи. Лікарі обов’язково мають бути ознайомлені із ризиками приймання препаратів, які впливають на зміни серцевого ритму, зокрема подовження інтервалу QTc на ЕКГ. До таких препаратів належать трициклічні антидеприсанти, нейролептики, макроліди та деякі антигістамінні препарати.
- Психологічний аспект лікування нервової анорексії може включати у себе когнітивно-аналітичну терапію, інтерперсональну терапію, психодинамічну терапію, когнітивно-поведінкову терапію чи сімейні втручання, пов’язані з розладами харчової поведінки. Головна мета психологічної підтримки пацієнта- це зменшення ризику, розвитку тенденції до збільшення ваги і здорового харчування. Також психолог працює над послабленням симптомів, які пов’язані із анорексією і сприяє психологічному і фізичному відновленню.Під час лікування пацієнтів з нервовою анорексією в стаціонарних умовах вагу пацієнта намагаються збільшувати на 1-0,5 кг щотижня, а в амбулаторних-0,5 кг. Для досягнення мети пацієнт повинен вживати від 3500 до 7000 додаткових калорій щотижня.
Чим небезпечна анорексія?
Це захворювання негативно впливає в загальному на весь організм. Імунна система послаблюється настільки, що людина може померти від звичайної простуди, яку інші не відчувають.
Люди, які перенесли важку форму анорексії, часто мають незворотні атрофовані ураження головного мозку.
Як зазначалося раніше, при лікуванні медики повинні бути обережними із прийомом пацієнтами препаратів, які негативно впливають на серцево-судинну систему. Але бувають випадки, коли нобхідно приймати такі ліки. Тому можна зробити висновок, що пацієнт після одужання може мати проблеми із серцем.
Також анорексія призводить до порушень у статевому дозріванні, призупиняє ріст організму. Кістки можуть стати крихкими, людині важко виконувати незначні фізичні навантаження.
Негативно анорексія впливає й на функцію щитовидної залози й дихальної системи. Також погіршується зовнішній вигляд людини, волосся стає ламким, може лущитися шкіра.
Авторка тексту – Анна Казмірчук.
