Загинув у бою під Бахмутом на очах у своїх синів, з якими пішов боронити Україну на третій день повномасштабної війни
Микола Бомко родом із Вінничини. Навчався у школі села Селище. Мама працювала на заводі, батько був моряком. Микола закінчив Хмельницьку академію прикордонних військ, пізніше – Чернівецьку юридичну академію. До 2004 року працював у Державній прикордонній службі України на пункті пропуску з Польщею «Рава-Руська». Після того, як вийшов на пенсію, став засновником заводу Підбузької мінеральної води. Його сім'я мешкала в Дрогобичі, але в 2018 році переїхала у Болехів на Прикарпатті, ближче до батьків дружини Миколи.
— Із 2014 року ми з родиною возили волонтерську допомогу на Слов’янськ, Краматорськ… Микола ніколи не був байдужим. Був добряком. Хто б його що не попросив – ніколи ні в чому не відмовив. Робив навіть більше, ніж міг. Був чудовим батьком. Із синами проводив багато часу, виховував їх у строгості. Такі, як він – найкращі, – пригадує дружина Миколи Бомка, Тетяна.
Каже, що з початком повномасштабної війни першим до військкомату пішов їхній молодший син Андрій. Там йому відмовили, бо мав лише 20 років. Уже 26 лютого він разом із батьком та старшим братом подалися добровольцями на фронт.
— Вони довго не могли домовитись, хто з дітей залишиться зі мною. Тоді й вирішили – якщо йдуть на війну, то усі разом, – додає Тетяна.
Микола Бомко служив штаб-сержантом, головним сержантом 1-го взводу 8 роти оперативного призначення (на БТР), 3-го батальйону «Свобода», 4 бригади швидкого реагування Національного гвардії України «Рубіж». Був авторитетом для побратимів, які кажуть, що його ніщо не могло налякати чи змусити опустити руки. Микола підтримував інших, завжди першим йшов на допомогу бойовим друзям. А поряд із ним воювали двоє його синів – Володя та Андрій.
Тетяна Бомко каже, що позивний «Монгол» її чоловік залишив собі ще зі служби в армії – так його називали всі армійські друзі.
— Діти розповідають, що чоловік на війні теж був строгим, але справедливим. Але останнім часом побратими помітили, що «Монгол» наче став м’якшим, складав плани на «після війни», говорив із синами, як вони житимуть, повернувшись додому, – розповідає Тетяна.
1 червня 2023 року їхній підрозділ готувався до ротації. Але ворог, використовуючи танки, артилерію та авіацію розпочав штурм позицій. Зі словами: «Там хлопці гинуть!» Микола кинувся у бій проти ворожих танків.
— Старший син, Володя, підбив перший танк. Потім влучив у другий. Тоді ж на допомогу під’їхала артилерія. В тому бою вони розгромили чотири російські танки. Чоловік підносив синам снаряди. Стався вибух, і осколки прошили його тіло. Батько загинув на очах у своїх дітей та побратимів, – розповіла Тетяна.
Дізнавшись про загибель чоловіка, жінка довго вдивлялась у телефон. Помітила, що пропустила його дзвінок, після чого від Миколи прийшло повідомлення : «Привіт, кохання. Люблю тебе». Здогадалась, що він встиг їй написати це перед своїм останнім боєм, який прийняв у районі населеного пункту Спірне, що у Бахмутському районі, на Донеччині.
— Його останнє повідомлення у мене дотепер лишилось в телефоні, – розповідає, плачучи, Тетяна.
— Ми втратили дбайливого та успішного чоловіка, сина, батька двох дорослих синів, взірцевого військового, який до останнього подиху був вірний військовій присязі, – написали у Болехівській міській раді.
Миколу Бомка поховали на цвинтарі у Болехові. Йому назавжди 50 років.
«… відслужили панахиду у Храмі Святої Великомучениці Параскеви. Попрощатися з Миколою прийшли багато людей… З повними очами сліз, з тугою на серці, з красивими букетами квітів у руках. Поховали воїна з усіма почестями на міському кладовищі. Прощались з Героєм традиційно –спільною молитвою, під одночасні постріли почесної варти та виконання Гімну України, – зазначили в Болехівській міській раді 7 червня 2023 року.
У військового залишились мама Галина, дружина Тетяна та двоє синів – Володя і Андрій. Після смерті батька їх демобілізували зі ЗСУ.
У жовтні 2023 року військовий Петр Пась написав у своєму Фейсбуці: «Мав честь вручити державні нагороди синам України Бомко Володимиру (Фрост) та Бомко Андрію (Андерсон) за мужність та сміливість проявлені в боях за Україну за її Свободу!!! На жаль, у тих боях в рядах героїчного батальйону "Свобода" загинув їхній батько Микола Бомко (Монгол). Низькій уклін Вам Герої !!!! Слава Україні!!! Слава Нації!!!»
28 червня 2024 року полеглому штаб-сержанту Миколі Бомку Президент України Володимир Зеленський своїм Указом присвоїв звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка"
Вічна Слава Герою!
