П’ять років тому традицію декоративного розпису села Самчики включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України
У цьому селі на Хмельниччині наприкінці 19 – початку 20 ст. самобутні майстри розписували хати природними орнаментами, які вважались оберегами. Після Другої світової війни ця традиція занепала й була майже втрачена, та згодом відроджена художниками-ентузіастами. Сьогодні, завдяки зусиллям етнографів та митців, село Самчики стало артоб’єктом, розвиває і поширює українські традиції й перетворює мистецтво на ліки.
Кореспондентка Укрінформу побувала у Самчиках та дізналася більше від члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, викладача Самчиківської школи традиційного народного декоративно-прикладного мистецтва Віктора Раковського.
САМЧИКІВКУ МОЖНА ЧИТАТИ ЯК КНИГУ
Віктор Раковський – син і послідовник місцевого художника-аматора Геннадія Раковського, який спільно зі ще одним талановитим майстром Олександром Пажимським відродили унікальну самчиківку.
Віктор Раковський
Самчиківську мальовку, пояснює пан Віктор, відрізняють від інших розписів кольори, техніка виконання, орнаментика та композиція. Якщо у петриківському розписі малюнок наноситься за допомогою плавного мазка від тону до тону, від кольору до кольору, то в самчиківському, наголошує, малюнок площинний. А кольорова гама має традиційний зміст, який спирається на слов’янські вірування, фольклор, етнічну культуру, притаманні південно-східній Волині.
— Самчиківський розпис можна читати як книгу. Сюжет формується за допомогою градації кольорів в орнаментах. І назви ми даємо милозвучні, наприклад, “За горбочком у долині розцвіли волошки сині”. Або ж – “Прилетів лелека, а сонце далеко”. В основі цієї композиції є ягода, квітка, горішок, зернятко, дерево – бо лелека прилітає на старе дерево, щоби звити там гніздо, зазвичай увечері, коли сонце заходить, – два їжачки, старе дупло, на якому ще жевріє життя у вигляді квітів. Пташки, дзьобами повернуті одне до одного, що означає кохання. І пташенятко на вершечку дерева – продовження роду по чоловічій лінії. От вам і історія, – розповідає художник.
Основними кольорами самчиківки є жовтий, зелений, червоний, синій. Як додаткові використовують фіолетовий, коричневий, чорний. Саме чорним майстри відтіняють основні або ж близькі за кольоровою гамою елементи, що надає малюнку неповторності й виразності.
Обов'язковий елемент – квітка, у формі дзвіночка, маківки, перчинки, метелика. Писанка означає зародження роду, птахи – основу родинного початку, а горщики додають динаміки малюнку.
Лінії, наголошує Віктор Раковський, не повинні бути ідеально рівними. Бо саме в їхній недосконалості та асиметричності відчувається рука народного самчиківського майстра.
Нині роботи митців із Самчиків відомі у всій Україні й далеко за її межами. Розписані посуд, одяг, панно, картини зберігаються у приватних колекціях та окремих музеях. Тарілка із самчиківським розписом вже стала візитівкою на дипломатичних прийомах у владних кабінетах Хмельницької області.
— Скільки тарілок я розписав за все життя? Далеко за тисячу, вже й не рахую, – зізнається співбесідник.
Віктор Раковський показує одну з найбільших робіт – велетенську писанку, яка була виготовлена у 2012 році на авіазаводі “Антонов” для культурного проєкту, що проходив на Хрещатику. Після цього писанку демонстрували у Національному музеї народної архітектури та побуту в Пирогові. Там вона просто неба й попсувалась. Майстрам вдалось домовитись і привезти писанку додому. Зараз вона зберігається на території палацово-паркового ансамблю “Самчики” і чекає чергової реставрації.
НОВЕ ЖИТТЯ САМЧИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ
В історії декоративного розпису села Самчики є період, під час якого він був на межі зникнення. Наприкінці минулого століття традиція почала занепадати. І вже в 2000-х у цій техніці, розповідає пан Віктор, працювало лише декілька майстрів, молодшому з яких було близько 50 років.
Вдихнути у самчиківський розпис нове життя допоміг у жовтні 2018 року проєкт, реалізований за підтримки Українського культурного фонду в межах партнерства Мистецької ініціативи UA MAZE та Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтв.
Справа дала результат – наказом Міністерства культури України від 4 липня 2019 року “Традицію декоративного розпису села Самчики” включили до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
— У рамках цього проєкту в Києві й на Хмельниччині проводили багато майстер-класів, возили арттури, розгорнули колосальну інформаційну роботу. Тоді у Самчиках з метою популяризації запланували розписати понад 30 хат. Ескізи для будинків та огорож обирали самі господарі. Майстри із кожним уклали угоди, головна умова – упродовж 10 років не чіпати розпис, – пригадує пан Віктор.
Дорогою селом показує розмальовані будинки. Хати наче писанки. Йдемо, милуємося…
Тоді встигли розписати лише вісім будівель – роботи зупинило повномасштабне вторгнення. Цьогоріч, каже художник, думали над тим, аби продовжити розпочату справу. Планують, за підтримки волонтерів, в якості терапії залучати військових, які проходять реабілітацію, та їхні родини.
МАЛЮНОК ЛІКУЄ ДУШУ
— Із початком великої війни на наших мальовках з'явилось більше патріотичної символіки: тризуб, синьо-жовті прапори, козаки-воїни, мати-берегиня. Ми задумались, як можна зробити, щоби самчиківський розпис працював на наше військо. Почали робити військово-польовий арт: розписувати тубуси, порохові заряди від гармат, чохли для ракет, гільзи, ящики для патронів. Створюємо артоб’єкти на замовлення військових частин, виставляємо на аукціони, а виручені кошти передаємо на ЗСУ. От нещодавно такий розпис продали колекціонеру в Австрії за 500 доларів, – веде далі співрозмовник.
Далі “під самчиківку” пішли плитоноски, наплічники, футболки, рукавиці, сумки. Активно до роботи долучилась волонтерка-майстриня Лілія Спаська, яка за ескізами Віктора Раковського наносила самчиківський розпис на речі.
А віднедавна самчиківський розпис з'явився і на стелі одного зі львівських шпиталів, де проходять реабілітацію поранені військові. Ідея належить голові благодійного фонду з Первомайська "Янголи нескорених" Катерині Баранюк. До ініціативи долучалися митці різних розписів: петриківського, таврійського, самчиківського. Катерина запросила сотні майстрів зі всієї України. Художня акція зібрала 460 малюнків, десяток із них – зі Самчиків.
— Тепер наші самчиківські мальовки, сподіваюсь, покращують настрій військовим серед лікарняних стін. Упевнений, це не лише відволікає їх від болю, а й лікує душі. Один із тяжко поранених сказав: дивлюсь на малюнки і хочеться жити, – продовжує розповідь пан Віктор.
Він веде нас у Самчиківську художню школу традиційного народного декоративно-прикладного мистецтва. Тут, каже, проводять майстер-клас для всіх охочих, нещодавно почали запрошувати військових.
— Вони навіть близько не дотичні до мистецтва. Та й не треба! Під час розпису ми говоримо про культуру, дітей. Вони бачать на стінах дитячі роботи, тішаться, згадують яскраві позитивні моменти, сміються. Чим не ліки? – додає майстер.
ПОСЛІДОВНИКИ Є – ПОТРІБНА ПІДТРИМКА
Дитячу художню школу в Самчиках помітно здалеку – вхід до комунального закладу прикрашено яскравим стінописом. Нас зустрічає один із авторів роботи – виконувач обов'язків директора школи Сергій Касьянов.
— Зараз у нас навчається 59 дітей. Не кожен стане художником, і це зрозуміло, ми не ставимо такої мети. Головне наше завдання – прищепити любов до традицій рідної землі й передати їх наступним поколінням. Багато наших випускників намагаються по всьому світу популяризувати самчиківський розпис. Нині у стінах школи зароджуються нові таланти, – ділиться пан Сергій.
З однією майбутньою художницею нам пощастило зустрітись. Десятирічна Єлизавета Адамчук закінчила лише 3 клас, а вже має першу персональну виставку в сусідньому місті Старокостянтинів. Дівчинка представила 20 самчиківських мальовок до Дня захисту дітей. Зараз її роботи розмістили в художній школі, а згодом їх повезуть на виставку в Хмельницький обласний науково-методичний центр культури і мистецтв.
Єлизавета показує нам найулюбленішу мальовку – “Сердечко”.
— Це сердечко для мами. Воно тут динамічне, живе. Його підтримують листочки в образі крил, бо мама дає нам крила і закриває крилами. І ще калина – жіночий природний символ нашої країни. Ну, як у тій відомій пісні, пам'ятаєте? – говорить дівчинка і після паузи додає: – Нашій країні дуже потрібні такі крила, щоби захистити всіх людей. Шкода, що я не можу їх намалювати.
Маленька художниця зізнається, що кожна її композиція залежить від ситуації й настрою. Найважче навчитися малювати, каже, на великому форматі. Поки розмовляли, Єлизавета олівцем зробила ескіз і розмалювала його кольоровими олівцями. Потім ескіз перенесе на білий фон фарбами – це буде перша робота для наступної виставки.
Дівчинка сором'язливо показує купу відзнак і дипломів за призові місця у різних культурних заходах.
— Вона наша перлинка, таким талановитим дітям треба допомагати, за такими дітьми майбутнє України, – коментує вчитель Віктор Раковський.
Його підтримує й колега Сергій Касьянов. Каже, усі умови в художній школі для цього є.
При цьому зазначає, що вартість навчання мізерна, а потреби комунального закладу зростають. Тому роблять акцент на майстер-класах для усіх категорій населення.
— Раніше організовували пересувні виставки, наприклад, на Поліссі, Слобожанщині, Запоріжжі, Приазов’ї, Причорномор’ї. Зараз із цим складніше через війну. Ми, майстри, готові не тільки робити сувеніри, а й виконувати розписи та ескізи, скажімо, для підприємців, які б могли використовувати їх для виготовлення усіляких брендових речей. Креатив – раз, популяризація самчиківського розпису – два, і плюс фінансова підтримка для школи, – пропонує Касьянов.
Обидва майстри додають, що тренд на фольклористику та етнокультуру зростає не лише в Україні, а по всьому світу. Тож сподіваються, що і самчиківський розпис ставатиме більш упізнаваним серед поціновувачів традиційного. І запрошують на унікальні майстерки.
Лілія Коцюк, Хмельницький
