Твори з України перекладають не лише англійською, а й нідерландською, албанською, фінською, бенгальською й ще десятками мов
Переклад 87 книг української літератури 25 мовами світу заплановано на нинішній рік у межах програми підтримки перекладів Translate Ukraine Українського інституту книги (УІК). Найбільше перекладів вийде англійською – 13, польською – 12, словацькою – 11 та німецькою – 8.
У повномасштабний період російсько-української війни, за даними Міністерства культури та інформаційної політики України, твори наших письменників були представлені на 15 найвідоміших міжнародних книжкових ярмарках у 2022 році, на 9 – у 2023-му та вже на 6 – нинішнього року. Окрім цього, ще була участь у десятках заходів за участю УІК. Їх доповнюють ті, які організовували громадські об'єднання, письменники і видавці в усіх країнах світу. Тож загальний рахунок – сотні книжкових подій щороку з українськими авторами.
Укрінформ поцікавився: кого з українських письменників видають і читають за кордоном, якими шляхами потрапляють до закордонних читачів книжки наших авторів.
ЯРМАРКИ, ВИСТАВКИ ТА 200 ПОСТІЙНО ДІЮЧИХ УКРАЇНСЬКИХ КНИЖКОВИХ ПОЛИЧОК
Брюссельська книжкова виставка, 2024 рік. Фото Українського інституту книги.
Вперше цього року Україна з національним стендом взяла участь у Брюссельській книжковій виставці (започаткована в 1969 році, – ред.) Загалом її учасниками стали пів тисячі бельгійських та іноземних видавництв, з яких 6 українських із близько 80 українськими виданнями. Участь у таких подіях, окрім промоції своєї країни, – це знайомство з індустрією інших, пошук партнерів і налагодження контактів.
Уже три роки твори українських авторів представлені на Лондонському книжковому ярмарку, двічі площі для стенда нашої країни організатори надавали безоплатно. Кількаденний ярмарок у столиці Великої Британії є однією з найважливіших бізнес-подій у книжковій індустрії англомовного світу. Цього року в його межах відбулося 200 подій, були залучені понад тисячу видавництв, книжками цікавилися 30 тисяч відвідувачів.
Книжки українських авторів мандрують у найвіддаленіші куточки світу. У співпраці із Посольством України в Мексиці наприкінці 2022 року була організована участь 21 українського видавництва у Книжковому ярмарку у Гвадалахарі. Це від Києва на відстані майже 11 тисяч кілометрів. Цифри ярмарку: понад 200 видавців та понад 30 000 відвідувачів.
Міжнародний книжковий ярмарок у Варшаві, 2024 рік. Фото Українського інституту книги.
Попит за кордоном є і на книжки українською мовою, і на переклади творів українських авторів. Щоб доступ до одних та інших був постійним, започатковано проєкт «Українська книжкова поличка», що реалізується під патронатом першої леді України Олени Зеленської та за підтримки МЗС України, МКІП, Українського інституту книги та Kyiv School of Economics.
П’ятдесятою країною, де з червня представлено два десятки книжок для тих, хто цікавиться Україною, у рамках названої ініціативи стала Коста-Рика. У Національній бібліотеці столиці Сан-Хосе є перша в Центральній Америці книжкова поличка українських книг.
Загалом уже доступні для бажаючих понад 50 тисяч книжок на 200 поличках проєкту – у бібліотеках Європи, Азії, Африки, обох Америк. «…Несуть знання про нас нашим друзям та спілкування з Батьківщиною – українцям, які опинилися далеко. А ще книжки також ведуть визвольну боротьбу проти російських загарбників, доносячи правду про Україну, нашу культуру, історію», – каже Олена Зеленська.
ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКИХ ХОРОБРИКІВ
Катерина Єгорушкіна, українська письменниця.
«Ще у 2021 році у Литві у видавництві «Presvika», завдяки перекладачці Донаті Рінкʼявічене, вийшов перший переклад моєї книжки для дітей «Історії хоробриків із Горішкових Плавнів», – розповідає 39-літня письменниця Катерина Єгорушкіна. Наразі зроблено десять перекладів її книжок: англійською, данською, шведською, литовською, польською, картвельською (грузинською), болгарською. Видавці працюють із трьома.
«Одна з моїх книжок для дітей вийшла в США, – додає співрозмовниця. – Дані про наклади більшість видавців не розголошують, тому важко підрахувати, скільки маю читачів за кордоном».
На запитання, чи вважаєте себе впізнаваною авторкою за кордоном, Катерина Єгорушкіна відповідає: «Мені про це складно судити, адже більшість видавництв не залучали мене до промоції видань, а в деяких країнах – як от США, Велика Британія, Саркатвело (Грузія), Швеція і Болгарія – я ніколи не була. Однак знаю, що у Швеції «Мої вимушені канікули» здобули престижну нагороду від міжнародної бібліотечної асоціації IBBY – Срібну зірку Премії Пітера Пена. Тож ймовірно, що книжка добре представлена у бібліотеках. У Литві видавництво «Slinktys» організовувало мені кілька презентацій та інтерв’ю з топовими ЗМІ. Також мала презентацію у Копенгагені. Загалом час від часу одержую чудові відгуки від читачів з різних країн».
Євгенія Кононенко, українська письменниця.
Через російсько-українську війну 65-річна українська письменниця Євгенія Кононенко, твори якої перекладено кількома мовами, понад два роки мешкає у Франції. Тож за власними спостереженнями розповідає про те, який там попит на книжки українських авторів: «Якщо твори когось із письменників було перекладено і ці книжки стояли в іноземних книгарнях, з цього не випливає, що ці твори знає світ». Так само про великий успіх не свідчать престижні премії, а свідчить продаж книжок – понад сто тисяч примірників, повторення накладів, наявність книжок у книгарнях завжди, а не протягом пів року.
Я спілкуюся з французами, які читають книги і готові цікавитися новими літературними творами. Французькою мовою виходили твори багатьох українських авторів, їх продали, і наклади не повторювали, – констатує письменниця. – У книгарнях Ліона із української літератури найуспішніше продається книжечка поезій Тараса Шевченка в перекладі бретонського поета Ежена Гільвіка – перевидання 1964 року».
Письменниця додає, що увага до творчості Андруховича і Жадана у Німеччині значно більша, ніж у Франції. Відчутніший інтерес до України також у Польщі, бо є багато спільних проблем.
Пані Євгенія вважає, що зацікавити іноземців можуть унікальні твори, які креативно промотують. І навіть якщо через кілька років письменники тієї чи іншої країни не отримали бажаного успіху, не стали зірками – не варто опускати руки. Як приклад наполегливого представлення своїх авторів в інших країнах письменниця називає Нідерланди, які через спеціальний фонд фінансують просування своєї літератури у світі.
І додає: «Я знаю, що за успіхом книги завжди є щось ірраціональне». І згадує «Елегантність їжака» («Елегантну їжачиху») Мюріель Барбері, яку Євгенія Кононенко перекладала з французької на українську, – цей твір у Франції і за її межами був певний час суперпопулярним.
ЖАДАН, ЛЮБКА, АНДРУХОВИЧІ, КІПІАНІ, ФРАНКО, ШКУРУПІЙ, ЧЕХ, СЕНЦОВ, АМЕЛІНА ТА ІНШІ
Олександра Коваль, в.о директора Українського інституту книги. Фото Євгена Котенка / Укрінформ.
За інформацією Українського інституту книги, яку надала в.о директора Олександра Коваль, у рамках Translate Ukraine минулого року є 61 видання текстів українських авторів 18 мовами світу. Найбільше перекладів вийшло польською мовою – 14.
Серед цих книг – 28 художня література, 12 нонфікшен, 12 видань для дітей, 6 поетичних збірок та 3 комікси. Найбільше перекладали «Ворошиловград» Сергія Жадана: роман з’явився в Іспанії, Хорватії та Швеції. «Карбід» Андрія Любки вийшов македонською та словацькою, а антологію есеїв «Воєнний стан», упорядником якої став письменник, – переклали в Литві та Латвії. Серед лідерів також Юрій Андрухович: його роман «Радіо Ніч» вийшов друком у Болгарії, «Московіада» – у Швеції.
У Польщі переклали «Книги Сивілли» Тамари Гундорової. У німецьких академічних видавництвах вийшла праця Леоніда Ушкалова «Ловитва невловного птаха. Життя Григорія Сковороди» англійською мовою та «#околітературне» Тетяни Трофименко німецькою. Ще в Німеччині вийшли переклади двох книг Вахтанга Кіпіані.
Тільки минулого року іншими мовами у межах Translate Ukraine з’явилися тексти сучасних авторів Ірини Цілик, Артема Чеха, Катерини Міхаліциної, Ярини Чорногуз, Євгенії Кузнєцової, а також класиків української літератури Івана Франка та Григорія Квітки-Основ’яненка. У Болгарії переклали «Синдром листопаду» Вікторії Амеліної – дебютний роман письменниці, яка загинула в липні 2023 року внаслідок ракетного удару росіян по Краматорську.
Translate Ukraine Українського інституту книги – це програма, в рамках якої видавцям частково компенсують витрати на переклад та видання української літератури іншими мовами коштом державного бюджету України. У 2022 році після повномасштабного вторгнення відбувся секвестр бюджету і бюджетна програма, за якою діє УІК, не була профінансована. Обсяг фінансування у 2023-му – € 240 918, 90. На нинішній рік зарезервовано € 435 489,65 для перекладу 87 книг української літератури 25 мовами світу.
Тож на шляху до іноземних читачів тепер твори Лесі Українки, Івана Франка, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Коцюбинського, Григорія Сковороди та роман авангардиста Гео Шкурупія. Заплановано зробити переклади українських книжкових бестселерів: «Бунт проти імперії» Радомира Мокрика – німецькою, «Схід українського сонця. Історії Донеччини та Луганщини початку ХХІ століття» Катерини Зарембо – англійською, «Амадоку» Софії Андрухович – німецькою та данською. Мови, якими будуть перекладені твори в межах програми вперше: албанська, бенгальська, нідерландська та фінська.
Найпопулярнішим автором програми УІК цього року є Сергій Жадан: «Ворошиловград» вийде в перекладі чеською мовою, «Хлібне перемир’я» – литовською, а «Месопотамія» – шведською». Ще один із топавторів – Тарас Прохасько: роман «НепрОсті» видадуть словацькою та італійською мовами, дитячу книгу «Життя і сніг» – угорською, «Куди зникло море» у співавторстві з Мар’яною Прохасько вийде чеською. У перекладацькому процесі по три книги Андрія Любки, Юрія Андруховича та Євгенії Кононенко.
Закордон зацікавили такі книги авторів-військовослужбовців: поетична збірка Артура Дроня «Тут були ми» (вийде англійською у Великій Британії), «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення» та «Я змішаю твою кров з вугіллям» Олександра Михеда, «Хроніка одного голодування. 4 з половиною кроки» Олега Сенцова, «The Ukraine» Артема Чапая та «Дикий Захід Східної Європи» Павла Казаріна, а ще «Завод» – загиблого Ігоря Мисяка.
УГОДИ ВИДАВНИЦТВ ТА СУМИ ДОПОМОГИ НА ПЕРЕКЛАД
Про видавничу роботу говоримо з Анеттою Антоненко. Вона у книжковому бізнесі з 1995 року. Є однією з тих, хто першими в Україні займався продажем авторських прав. Її іменне видавництво почало діяльність з 2013-го.
Анетта Антоненко, директорка іменного видавництва.
«У мене не так багато українських авторів, усі виважені і давні, бо я доволі прискіплива до текстів, – коментує директорка видавництва. – Дереша я з 15 років видаю, а йому зараз майже 40. Євгенію Кононенко – ще трохи триваліший час. Володимир Рафєєнко недавно до мене прийшов, але він не так давно почав писати українською. (Завжди дотримувалася жорсткого принципу – ніякої російської, ніколи не брали жодного рукопису). Сфокусована на п’єсах Наталки Ворожбит. І дай Боже, вона напише прозу. Відчуваю: вона у неї буде класна. Названих авторів я видаю тут українською, готую каталоги і продаю їхні твори за кордон».
Видавництво Анетти Антоненко минулого року підписало 4 угоди щодо прози Євгенії Кононенко. Це короткі романи «Останнє бажання» і переназваний у «Будинок втрачених почуттів» твір «Російський сюжет». Ними зацікавилися в Чехії, Єгипті, Канаді та Німеччині.
Співрозмовниця вважає видавничу «кухню» неймовірно складною, тому що вона пов’язана з витратами, які можуть не окупитися. Успіх залежить від присутності з англомовним каталогом на всіх основних книжкових заходах за кордоном, які є центрами продажу авторських прав: Франкфурт, Турін, бажано Лондон. Польські книжкові ярмарки менші. Треба мати з собою досить великий фрагмент (від 10 сторінок) якісного перекладу твору англійською. Далі домовленості, узгодження графіків у форматі «бі ту бі», (business-to-business), коли не знаєш, чи вийдеш на результат. Можуть питати про все: політику, ситуацію в країні. І від відповіді залежатиме значною мірою, чи складеться домовитися про переклад.
Іноземний видавець, який має угоду з українським видавцем, має можливість отримати гроші за програмою УІК підтримки перекладів українських творів на інші мови. Дають грант – не більше 8 тисяч євро. Якщо книжка середнього обсягу, до 200 сторінок, і тарифи на переклади у тій країні помірковані (Польща, Чехія, Італія, Німеччина) – цих грошей вистачає.
Анетта Антоненко каже, що Український інститут книжки вимогливий, але лояльний: консультують і допомагають розібратися у вимогах для отримання грантових грошей. Оскільки мова про виплати коштів держбюджету, то іноземний видавець, який виграє грант, має десь лише пів року на реалізацію задуму. Наприклад, цього року конкурс оголосили у лютому, у травні були результати, а до 30 листопада мають здати книжку. При тому, що всі світові контракти підписують на термін до 18 місяців (іноді на 12) – і це правило. Щоб вкластися у терміни, доводиться починати роботу заздалегідь.
До старту програми Українського інституту книги Translate Ukraine за кордоном добре знали Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Оксану Забужко та Андрія Куркова, який писав раніше російською. Ці автори самі себе створювали і продавали, у них є літературні агенти і видавці, з якими знаються. Ці автори часто їздили і їздять за кордон просувати свою творчість на різних подіях.
Дуже багато іноземних і вітчизняних видавців навіть тепер не користуються допомогою спеціальних грантових програм, а створюють свої комерційні проєкти. Країни Старої Європи (Німеччина, Франція), Канада, як правило, видають книжки стартовим накладом 2 тисячі примірників, каже Анетта Антоненко. Якщо є попит – додруковують. Наприклад, «Культ» Любка Дереша так дійшов до близько 10-ти тисяч екземплярів. Контракт укладається на 5 років із зазначенням процента роялті від тиражу понад якийсь наклад (часто мова про понад 3 тисячі примірників).
Велика війна дала у світі поштовх до уваги і цікавості до України. Тож збільшилися наклади перекладів книжок українських авторів за кордоном і зросла кількість читачів.
ПРОТИДІЯ КНИЖКАМИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ВІЙНІ
Ще один сегмент книжок, які потрапляють за кордон, – це двомовні. Наприклад, етнографічний українсько-англійський фотоальбом від Лесі Воронюк і Володимира Щибрі «Нетлінні. Українські державні символи у народній вишивці та ткацтві». Це 360 сторінок розповідей та візуалізація 200 унікальних речей початку-середини ХХ століття з українською державною символікою та її мотивами.
Леся Воронюк, засновниця Всесвітнього дня вишиванки.
Леся Воронюк, засновниця Всесвітнього дня вишиванки, керівниця ГО, каже: «Ми зрозуміли, що всі проєкти маємо робити українською та принаймні англійською мовами для того, щоб споживач культурного продукту міг дізнаватися про Україну більше. Як на мене – це стратегічне завдання кожного українського куратора. Адже у нас уже є багато дуже якісних напрацювань, або вони створюються».
До 40 відсотків замовлень книги «Нетлінні» відправляються за кордон. «Наша творча група була з презентацією книги, зокрема, в Польщі, Австрії, Німеччині, – констатує Леся Воронюк. – У Канаді за два тижні пролетіли 7 найбільших міст. Поширювати українське – це особливо важливо у час гібридних інформаційних війн. Примітивна російська пропаганда про нашу країну, на жаль, продовжує засмічувати голови людям за кордоном. Тож маємо донести світові розуміння української історії минулого та сьогодення і нашу культуру».
Фото надані співрозмовницями.
