За Україну загинув 30-літній Євгеній Гайдук зі Жмеринки
За останні 2 роки Євгеній був у Жмеринці лише кілька разів: під час лікування після поранення і на хрестинах молодшої донечки. Після контузії і двох поранень в Гуляйполе та Краматорську, побратими дали хлопцеві позивний «Бахтало», що означає «щаливчик» – за добродушність, щирість і везіння. Однак на цей раз старший солдат 56 окремої мотопіхотної бригади 2 батальйону не зміг повернутись з бойового завдання – молодий хлопець, залізничник, чоловік, татусь двох чарівних донечок загинув 26 вересня в селі Григорівка Бахмутського району Донецької області.
Про загибель повідомила дружина Ірина Гайдук, яка не могла змиритись з тим, що чоловік не виходить на зв’язок, і самотужки поїхала в Дніпро. На жаль, її найстрашніші здогадки справдились – 30-літній Євгеній Гайдук повернеться до рідної Жмеринки «на щиті».
Біль розриває серце від самої думки, що зовсім нещодавно Євгеній ходив площею міста, тримав на руках 3-річну Надійку та 8-місячну Соломійку… Обіймав дружину… Жив, мріяв, будував плани на майбутнє… І в одну мить усе обірвала клята війна…
Євгеній родом з села Слобода Межирівська, навчався у Жмеринському ВПУ на колійника. Ірина закінчила Барський педагогічний коледж, навчання продовжила в Уманському педагогічному університеті. Познайомились у Жмеринці на заводі «Екпрес» (ЖВРЗ), де Ірина працювала кранівником, а Євгеній ремонтував вагони та колісні пари.
17 жовтня було б 2 роки, як Женя на лінії фронту боронить Україну
Ірина розповідає, що чоловік вже майже 2 роки на фронті, підірвав здоров’я, адже двічі був поранений, отримав контузії, але навіть в голові не було думки, щоб припинити свою боротьбу.
«Женя після поранення лікувався в Дніпрі, потім у Львові, а згодом у Жмеринці. Ми просили його, щоб він вже залишився поруч з нами, з дітками, але він завжди повторював: Хлопцям там важко. Я їх не покину! Там не вистачає людей! Ми не маємо права відступити, бо за нашими плечима найдорожчі – наші сім’ї і родини! А ще постійно підбадьорував мене словами: Все буде добре, мала!», – крізь сльози згадує Ірина.
Найчастіше говорив мені: «Все буде добре, мала!»
Побратими згадують Євгенія як душу компанії, веселого, товариського, щирого і щедрого. Він завжди був готовий прийти на допомогу, ніколи не покидав у біді друзів, і вірно виконував військовий обов’язок перед державою.
Саме такі хлопці – це і є цвіт української нації, яка гине від рук ненажерливих сусідів російської федерації.
Жмеринська міська рада в особі секретаря міської ради Вадима Кожуховського висловлює щирі співчуття матері Валентині, дружині Ірині, донечкам Надійці і Соломійці, сестрі Марії, хресній матері Людмилі та всім, хто знав, любив, цінував Героя.
Жодні слова не загоять ран на серцях рідних і не висушать сльози. Сил родині пережити важку втрату, а нам всім мудрості і єдності у підтримці нашим захисникам.
Про дату зустрічі Героя «на щиті» повідомимо додатково.
